Ви коли-небудь замислювались, чому ми такі нечутливі до себе?

Де й звідки беруться ці «нічого страшного, я обійдуся», «та не треба мені».

Як зникає чутливість себе?

Починають ставитись до себе так, як тато з мамою. Розглядати себе їх очима.

Ставши дорослими роблять із собою те саме, що терпіли і так ненавиділи тоді.

“Що думаєш, ти особливий? Мама готувала кашу, а ти не їси? Злиплась? То що? Знайшовся тут, цар» — кричить грізно батько. І впевнено ламає уявлення дитини про те, що смачно, а що ні. Звинувачує, соромить.

«Поки не з’їж із-за столу не встанеш.» Іноді такий обід закінчується блювотою дитини. Казала, що несмачно, плакала. З’їла. Вирвало. Дозволили підвестися. Відпустили.

“Вітамінчики корисні. Потрібно з’їдати одне яблуко на день. Я в газеті прочитала.”

Так дорослий вчить не прислухатися до себе, орієнтуватися на газету, телевізор, інші зовнішні чинники та норми. Газеті краще знати, що тобі потрібне і як. Почуття та відчуття свої сховай. Батьків вони не цікавлять. Їм і так складно тебе виховувати.

«Ой, гаразд, не розказуй мені. Що ти можеш знати про себе в твої роки? Розумна яка знайшлася.

– Мам на вулиці тепло.

– Мені холодно. Я тобі сказала вдягни шапку. Хочеш захворіти? Мені потім до тебе доглядати, – шипить грізно мама, насильно натягує шапку на сина.

Дорослий транслює підлітку: я краще знаю, що тобі потрібно. Довіряй мені, не будь самостійним, роби як я.

У таких сім’ях дитина з дитинства навчається не відчувати, не слухати свої потреби, почуття. Живе орієнтуюсь на знання з навколишнього світу.

Стаючи дорослим, він не знає, чого хоче насправді. Йому й не потрібні були ці знання — адже все в результаті вирішать мама з татом.

До мене приходять на консультації та дивуються, бояться, завмирають. “Чого я хочу? Не знаю. А що, обов’язково треба чогось хотіти? Я 40 років так прожила”.

Так виростають «дорослі діти», з відсутністю опори на себе. Їм складно будувати стосунки із протилежною статтю. Вони біжать ввечері до мами, чіпляються за неї і страшенно бояться її втратити.

Часто вони собі багато не дозволяють. “Навіщо мені? Мені не потрібно. Що я особлива? А раптом я поламаю? Буду поки що у старих туфлях, зате гроші заощаджу.»

Страшно і моторошно в цьому циклі, в такому ланцюжку. Такі «дорослі батьки» вчать дитину не хотіти, задовольнятися малим. Регулювати бажання по газеті та телевізору.

Вони самі не чутливі до себе, не вміють прислухатися до свого організму, не знають, як впоратися зі своїми відчуттями, орієнтуючись на себе. Орієнтація залишається закріпленою на зовнішньому об’єкті. Естафета передається далі, наступному поколінню. «Мене так виховували і нічого, зросла. От і ти мені спасибі скажеш, коли зрозумієш”.

Що з цим робити?

⚡ Впізнавати себе. Прислуховуватись до своїх бажань. Куштувати щось нове та намагатись відчути, що ВАМ смачно. Порівнювати.

Неможливо подивитися на тарілку сирів і на вигляд, ніколи не спробувавши їх, визначити який твій улюблений. Потрібно дегустувати.

А для початку, необхідно собі це дозволити.

Розширювати коло спілкування. Дивитись на тих, хто дозволяє собі. Оточувати себе такими людьми. Бути в їхньому середовищі. Дзеркальні нейрони працюють – науково доведено.

⚡ Ризикнути та піти до психолога. Щоб розібратися зі своїми старими переконаннями, зрозуміти, що так старанно кричить підсвідоме.

Пестити себе. Дозволити трохи більше: чоботи трохи дорожчі і відпустку трошки краще.

Підписуйтесь на мене у фейсбуці.