Дерево не стане сильнішим за рахунок потоків вітру, граду, снігу, бурі чи урагану, або якщо час від часу штиркати його ножем. Воно тримається своїм корінням глибоко в землі і стає сильним і міцним за рахунок речовин які отримує з грунту та води – таких необхідних для його зростання. Так само нашим дітям необхідні гарні умови для безпечного зростання та розвитку.
Виховання — це підтримка, любов, безпечне середовище, поважливе ставлення та збереження батьками батьківської позиції. Альфа позиції. Коли не дитина керує батьками і вирішує за них щось, як в родинах інфантильних батьків чи алкоголіків, а батьки вирішують за дитину життєві задачі по харчуванню, житлу, забезпеченню родини фінансами тощо, а дитина в цей момент розвивається, набуває знання і навички які допоможуть їй побудувати своє життя в подальшому.
В родинах алкоголіків, наркоманів, токсичних батьків розвиватись дуже складно бо багато сил іде на подолання стресу, тривоги – на виживання. Наведу приклад — чи хочеться читати книгу чи навчатись якщо в метрі від тебе сидить скажена собака на ланцюгу, яка раптово лає і кидається в ваш бік час від часу? Тіло на це реагуватиме, як мінімум кожного разу виділятимуться гормони: адреналін, кортизол. Тіло має з ними справитись, людина має прерватись, відреагувати жах, і взяти час щоб знову сконцентруватись. І так по колу, якщо такі умови розвитку. Коли п’яний батько ганяється з ножем за мамою то дитина не може спокійно робити уроки і це не є класним вихованням для неї. Це зрозуміло.
▶ Яким чином дитина вихована в умовах любові, гарного ставлення та підтримки стає підготовлена до життя, в якому багато складнощів, непередбачуваного і де їй доведеться зіштовхнутися з болем?
Всі ми зіштовхуємося з кризами. Є нормативні кризи, як от вікові (криза півтора року, криза трьох років, криза семи років, коли дитина йде в садочок, підліткова криза тощо). А є ненормативні кризи – смерть близької людини/мами/тата, переїзд тощо. Проходячи через кризи ми стаємо більше життєстійкими. Всі ми в житті зустрічаємось з кризами. В кожній кризі дитина зустрічається з фрустрацію. Про фрустрацію на пострадянському просторі знають небагато але психологи вже більше та більше про це розповідають. У віці 2 років дитина дуже сильно плаче про те що мама не може з’єднати поламаний бананчик – так вона вчиться розуміти що мама не всесильна. Потім ламається улюблена іграшка, помирає улюблена тварина, трапляються якісь обставини які дитина вчиться проживати.
І тут питання, яка дитина буде сильніше: батьки якої скажуть: “сонечко, я з тобою, ти хочеш про це поговорити? Поплач мені, я тебе обійму.” чи “Та скільки можна ридати заради того сраного ведмедя? Я його вже віддала іншим дітям. Ти доросла! Пора звикати. Не вий – голова і так болить”?
Життя точно подалі буде вносити нові і нові корективи, але проживати їх набагато легше тим дорослим які були підтримані в дитинстві, які знають що вони завжди можуть прийти до батьків і батьки їх підтримають. Будуть на їхньому боці. Завдяки любові та підтримці батьків діти проходять свої кризи легше.
Діти в інтернаті не пристосовані до життя. В них однакове меню, вони до 3 років їдять поклавши ручки на коліна, не чіпаючи ложку. Укачують себе самостійно. Чи є вони більш життєстійкими по виходу з інтернату порівняно з дитиною яка виросла в родині? На їх долю ж випало багато випробувань, і теоретично вони мали б сати дуже міцними та витривалими. Ні. Вони здебільшого ламаються. Є одиниці, як одуванчики які всупереч світу “пробили асфальт”. То чому ми хочемо додати нашим дітям трохи болю та випробувань?
▶ Раніше і так розвиток відбувався добре.
Хіба? Наші батьки багато подорожували? Ви можете сказати що ваші батько чи мама щасливі, прям зараз щасливі? Вони відчувають себе, своє тіло, йдуть за своїми бажаннями? Ходять на роботу своєї мрії?
Раніше іграшки ставили на поличках і їх не можна було чіпати, бо зламаєш, і першочергово мала ідеально виглядати картинка. Не свої відчуття, своє задоволення і щастя, а картинка щастя важливіше за щастя. Оці всі «сміття з родини не виносимо». Не виносили. Мовчання лише підтримує насильство.
▶ Як же тоді виростають діти мажори яким можна все і які не готові нести відповідальність?
Такі діти виростають в відсутність кордонів. Вони не зустрічаються з наслідками своїх дій. Іх батьки в контр позиції виховання (поранені своїми батьками) і вирішують дати дітям все і не фруструють їх. Пояснюю. Якщо дитині цікаво подивитись що всередині іграшки – вона її ламає, бо досліджує. Вона захоплена цим поцесом. Потім, в якийсь момент, дитина може засмутитись що її іграшка тепер поламана і з нею не можна гратись як раніше. В машинки відкручене колесо, чи декілька і вона тепер не їде. Дитина починає плакати, виражати свої емоції. Батькам від цього стає дуже кепсько, бо їм в цих сльозах ввижаються якісь нестерпні страждання і вони замість того щоб дати дитині оплакувати цю машинку, подивитись як можна її полагодити чи показати як можна погратись з поламаною (зустрітись з наслідками) біжать в магазин купувати нову. Дитина не несе відповідальність за свої дії, бо вона бачить що тато і мама повирішують все.
Також батьки не тримають владу в таких стосунках. В багатьох дорослих з пострадянського простору слово “влада” викликає страх і біль. Влада це не шмагати дитину ременем чи принижувати привселюдно, як раніше робили в школах. Влада – це казати “я знаю що ти хочеш цю іграшку, але зараз я обираю її не купувати, бо вважаю цю покупку недоцільною”. А далі могти витримати сльози дитини відносно того і пожаліти її, бо вона хотіла іграшку. Зрозуміти її біль, допомогти його прожити. І рухатись далі. Влада і альфа позиція — це про кордони. Коли маминою помадою мастити кота не можна, а бабусиною можна – бабуся не тримає кордони і все дозволяє. Але мама показує межі дозволеного. І якщо взяти мамину помаду і поекспериментувати – то вона не буде шмагати ременем, принижувати чи не розмовляти тиждень, а пояснить що “тепер ми не зможемо придбати те що ти хотіла. Доведеться відкласти покупку на той час поки мама не придбає собі нову помаду”. Наслідки. Відповідальність. З любов’ю. Це вчить дитину і підтримує її розвиток і життєстійкість.
Діти в мажорних сім’ях, що мають владу над батьками зіштовхуються з великою кількістю болі і з непосильною відповідальністю. Тому їм хочеться зробити іншим боляче, тому вони жорстокі та агресивні. Бо там де нема кордонів небезпечно. Це вже окрема тема
І ще, відносно безумовної любові. Безумовна батьківська любов – це не “я дам тобі гроші, щоб підкупити адвокатів за наслідки твого зґвалтування”. Це любов в іншій формі — “ти маєш понести за це відповідальність, бо так робити не можна. Я твоя мама і я тебе люблю, я буду носити передачі у тюрму. Я від тебе не відмовлюсь.” Я добре розумію що багато хто тут обуриться. Але це є доросла позиція. З кордонами, розумінням іншої людини і готовності нести відповідальність. І тоді до ситуації зі зґвалтуванням не дійде, бо підліток розумітиме що наслідки точно будуть.
Тож давайте не плутати любляче ставляння до дітей з відсутністю батьківських кордонів та вседозволеністю.
Люблячі батьки, які дбають про дитину, надають всі умови для подальшого розвитку, показують як поважати кордони інших через повагу до дитини. Всі ми, як батьки робимо щось час від часу не ідеально. Можемо крикнути, потім вибачитись. Травмує дітей постійна повторювана дія. Дітям потрібні не ідеальні батьки, а люблячі та щасливі. Саме вони показують як бути щасливими на своєму прикладі. Дитина може вас не чути, але вона завжди спостерігає за вашими діями.
Якщо у вас було зовсім інше минуле, з болем, відсутністю кордонів, поваги – приходьте. Моя робота лагодити місця, де досі боляче і робити пекучі рани шрамами. Я знаю як то змінити.
